Організація
туристсько-краєзнавчого маршруту створює умови для виконання системи завдань,
які спрямовують діяльність учнів у природному оточенні. Цим визначається і ряд
вимог до вибору місця протяжності маршруту та природних об’єктів, підготовка
екскурсоводів. Цей захід сприяє тому, що учні вивчають об’єкти і явища в самій
природі, визначають види рослин і тварин, з'ясовують шляхи впливу людини на
довкілля, дізнаються про види природокористування, накопичують досвід
оцінювання характеру і результатів взаємодії людини і природи, оволодівають
навичками грамотної поведінки в
природному середовищі, розвивають вміння пропагувати ідею охорони природи серед
однолітків та населення, розширюють свій кругозір щодо сучасних
природоохоронних проблем і шляхів їх
розв’язання.
Важливим моментом в організації і створенні
туристсько-краєзнавчого маршруту є підготовчий етап. Він починається з пошуку
доступних і привабливих ландшафтів місцевості, культурних пам'яток краю, де
організовують маршрут. Серед об’єктів вибирають найбільш інформаційно-насичені
і на основі них розробляють маршрут.
Довжина і тривалість маршруту не повинна перевищувати встановлені норми , що
можуть змінюватися з урахуванням віку учнів.
Після того,
як маршрут прокладено, починається наступна стадія підготовчого етапу.
Під керівництвом вчителя визначають тематику і зміст повідомлень до кожного
відповідного об’єкта. На основі написаних повідомлень здійснюється підготовка екскурсоводів, як
правило дві-три особи різного віку на один об’єкт. Залежно від категорії
відвідувачів маршруту розробляється і рівень інформації про об’єкт.
Наступний
етап – складання паспорта маршруту. Доцільно створити: загальний путівник,
схема маршруту, правила і норми поведінки. Виховним моментом тут повинні стати
особиста ініціатива і творчість школярів, а допомогти їм у цьому мають учителі
різних предметів.
Туристсько-краєзнавчий маршрут допомагає
ефективно реалізувати цілий ряд завдань
комплексного виховання. Це дає змогу поглиблено вивчити програмний матеріал з
географії, біології, історії , є
місцем проведення екскурсій передбачених програмою. Формує в дітей ініціативу і
творчість, виховує доброту, відвертість, любов до ближнього, чуйність. Усі
знання, навички і вміння, які формуються під час занять, спрямовані на
вирішення одного з найгуманніших завдань сучасності - збереження довкілля, в
якому живе людина.
Під
час подорожі учні вчаться спостерігати за об’єктами та явищами, аналізувати їх,
робити висновки і узагальнення.
Однією із форм екологічного виховання,
спрямованого на пізнання природи і розуміння її законів, є еколого-туристичні
походи. Під час походу створюються сприятливі умови для учнів, які прагнуть
краще пізнати рідний край, вивчити його
багатства, зрозуміти красу природи, а також для школярів, які в стінах школи не
можуть проявити свої таланти і яскраві
риси характеру. Саме такі діти розкриваються під час проведення туристичних
походів, мають позитивний вплив на інших
і допомагають учителю.
Турпоходи слід проводити цілеспрямовано,
вони являють собою колективний творчий захід, в якому активно працюють всі
учасники походу. Турпохід складається з
двох етапів: підготовчого і власне походу.
Перед тим, як вирушити в подорож, треба дістати офіційний дозвіл
адміністрації школи.
Зупинка №1. Кащенецька загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів
Постійний інтерес у школярів викликає
історія рідної школи,
система освіти в XIX і XX столітті. Так, в селі
Кащенцях в 1866 році була церковно-приходська школа з трьома класами навчання. Завідуючим школи був священик, який
разом з тим навчав релігії і
контролював вчинки, за що брав гроші. У зв’язку з тим, що українська мова не визнавалась за окрему, а лише за
діалект, то навчання в церковно-приходській школі проводилося
на російській мові. Навчання вчитель проводив в одній класній кімнаті з трьома класами, в яких разом було 35-40 дітей, переважно хлопчиків. З цієї кількості лише частина закінчувала 3 класи, а інших дітей батьки забирали
після закінчення першого або другого класу. Відвідування було дуже низьким.
Церковно-приходські школи створювались для навчання сільських
дітей. В них встановлювалися суворі правила для учнів і вчителів.
Скажімо, педагоги були зобов'язані в навчальні години завжди бути в школі, не
дозволяючи собі самовільних відлучок,
навіть у важливих справах. В позаурочний час не мали права без дозволу виїжджати з села. Навчальний
процес відбувався таким чином:
навчальний рік розпочинався з 1 жовтня по 1 травня, уроки тривали з 9 години по 15.00, перерви між
уроками були по 15 хвилин. Під час
перерви були обов'язковими прогулянки по подвір’ї. В цей час у приміщенні відкривали
кватирки і вхідні двері для очищення повітря. Після
революції в20 –З0 рр. Почалась суцільна ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Виникли лікнепи. З початку виникнення радянської школи початкова освіта стала 4- річною і обов'язковою. Церква була відокремлена від держави, а школа від церкви. Навчання велося на рідній мові і носило цілком світський характер.
Спочатку Кащенецька початкова школа
працювала в старому приміщенні колишньої
церковно-приходської школи. Але в 1932 році
розпочалося, а в 1933 році закінчилося будівництво нового приміщення школи. В
1934 році Уніївська школа була переведена в село Кащенці.
В Ставищанах залишилась початкова школа. В Кащенецькій семирічній школі навчалися діти сіл
Унієва, Лісок, Баймак, Сивок,
Карасихи. У 1938-1939 роках Кащенецька семирічна
школа стала середньою. В 1941р. був перший випуск середньої школи. Під час
німецької окупації підлі лакеї
німецького фашизму влаштували в будинку конюшню, бо окупантам потрібні були
раби, їм не потрібні були школи. В березні 1944 року Ляховецький район
був звільнений від окупантів. У квітні знову
було відновлено навчання. Через те, що
виникли і розширилися інші середні
школи, школа в Кащенцях стала семирічною. На посаду директора в цей час призначено Білана Костянтина Семеновича.
Педагогічний колектив приступив до роботи у такому складі:
Зюкодієва Н.С. – поч. кл.
Літун Т.В. – поч. кл.
Німенький С. – матем.
Сідлецька З.О. – вч. природозн., завпед.
Дзецюк М.К. – військ. керівн.
При школі існувала посада секретаря, який виконував
повноваження бухгалтера. Збереглись відомості, що вчительку початкових класів
Каленик Віру Устимівну, яка працювала до і під час війни в Кащенецькій школі,
було переведено до Уніївської початкової школи.
У 1951р. Білана К.С. звільнено
з посади директора і призначено Романюк Марію Опанасівну.
У 1959 р. директором призначено Вітряка Івана Романовича.
З 1960р. школа згадується в наказах як восьмирічна.
На базі школи з 1 вересня 1959 року починає роботу
вечірня школа для робочої молоді, а саме -
8 клас. Навчання розпочиналося о 19.00. А коли ставало вільніше в
колгоспі з роботами, навчання розпочинали о 18.00. Викладачами у вечірній школі
були вчителі основної школи по сумісництву. В 1961 – 1962н.р. відкрито 9-10
класи.
Викладачі:
Берестецька В.О.
Вітряк І.Р.
Карпенко Г.Д.
Валігура Г.Ф.
Резніченко Г.І.
Андросюк Г.А.
Бойченко М. І.
Класним керівником призначено Валігуру Г.Ф.
Відповідальний за організацію роботи вечірньої школи – вчитель Галащук П.Т.
Від 15 грудня 1960р. утворено класи-комплекти. Також за
допомогою сільської ради було проведено облік людей 1916 – 1949р.н., які не
мають початкової освіти. Таких осіб нараховувалось 10.
Шпак С.К.
Кочмар О.С.
Кочмар Л.І.
Янюк Л.В.
Михайлюк Т.І.
Присяжнюк Г.А.
Рак Л.С.
Мудрик Ф.А.
Охремова М.Ф.
За цими людьми було прикріплено вчителів, які мали
проводити 2 – 3 заняття на тиждень.
В 1964р. було скасовано посаду секретаря (на той час
секретарем була Дубнюк Є.С.), у зв’язку з централізацією
бухгалтерії.
Від 30 серпня 1968 року навчання проходить у дві зміни:
І зміна – 1, 2, 5-8 класи. Навчання з 8.40 до 14.40.
ІІ зміна – 3, 4 класи. Навчання з 13.00.
У 1973р. розпочала роботу група продовженого дня.
В подальшому розвитку школа стала неповно-середньою.
Історично склалося, що із здобуттям незалежності України, наша школа стала
загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів.
Це дало можливість здобувати
повну середню освіту дітям з окружніх сіл: Ставищан, Лісок, Сивок, Міжгір’я. За
цей період двоє учнів нашої школи:
Горлачук Микола Анатолійович та Козловська Світлана Миколаївна закінчили
навчання із золотою медаллю.
Слід також відзначити, що
найдовший термін директором школи був Вітряк Іван Романович, який присвятив
сорок п’ять років свого життя педагогічній діяльності. А
заступником – Лиса Людмила Василівна.
У 2004 році директором призначено
Костюковича Павла Павловича, а
заступником Степюк Оксану Петрівну.
В 2003 році почалась комп’ютеризація школи. 2007
року школа отримала повністю укомплектований комп’ютерний клас. На даний момент в школі навчається 66 дітей, яких навчає
вісімнадцять учителів.
Зупинка №2 місце витоку річки Кума
На території Ставищанської сільської ради бере початок річка Кума - права притока
Вілії. Вона затікає з невеликого озера східніше села Ставищани. Заплава та
русло річки у верхів'ї досить заболочені. Через багатство вод
цієї річки цю територію відносять до місцевих заказників. Води
цієї річки багаті на мінеральні речовини, тобто ці води мають лікувальні властивості. З розповідей старожилів, ці води багаті на сірководень. Також існує легенда про походження назви річки, яка записана із спогадів старших людей:
"Колись давно, ще за панських часів у Кащенецькому лісі, неподалік від річки був розміщений панський маєток. Одного дня у пана хрестили дитину, і до них їхали кум з кумою. Куми змушені були переїжджати через цю річку, сталося непередбачуване, карета перекинулася, і їх почало затягувати у мул, якимось чином кум врятувався, а
кума втопилася. І з того часу річку почали називати Кумою. Ця річка протікає через весь Кащенецький ліс, живиться як дощовими, так і підземними водами. Територія навколо річки багата на
рослинний світ, багато рослин лікарські, деякі занесені до Червоної книги і змійовик,
болиголов, конвалія, валер′яна, малина, звіробій і багато
інших, також - на тваринний світ. Відомо багато бобрових
поселень. На стику між Лісками і Ставищанами є дуже велике сімейство бобрів, яке має цілий
«маєток», але до нього дуже важко дістатись.
Зупинка №3 Місця
поселення бобрів
Бобер річковий – найбільший гризун нашої
фауни. У минулому (ХVІ-ХVІІ ст..) бобер річковий був дуже
поширений майже по всій лісовій смузі України , але пізніше він був скрізь
винищений і після 1917 року зберігся тільки поодинокими невеликими колоніями
по річках Тетерів, Прип′ять, Уж.
Тепер на території України бобер став
звичайним звіром, який населяє середню течію Дніпра, його заплаву і притоки на
південь до гирла річки Рось. Крім того, колонії бобрів збереглись у Київській,
Житомирській, Волинській, Рівненській та Хмельницькій (на річці Вілія та її притоках) областях.
Живуть бобри
здебільшого в довгих норах, які роблять у високих берегах річок. Там, де
береги водойм заболочені, бобри будують
хатки з хмизу і товстих гілок на купинах, вербових корчах або густих кореневих
сплетеннях. Вхід у боброву хатку завжди під водою.
Його міцне
тіло, широка округла голова, короткі вуха, розміщені в одній площині з
ніздрями, широкий плескуватий хвіст і плавальні перетинки, що сполучають усі
пальці задніх кінцівок, яскраво свідчать про напівводяний спосіб життя цього
звіра.
Живляться бобри лише рослинністю,
використовуючи відповідно до пори року як трав′янисті, так і деревні рослини.
Влітку вони їдять переважно трав′янисті
- водяні і наземні – рослини. Восени, коли в корі м′яких деревних порід
зосереджуються великі запаси поживних речовин, бобри їдять переважно кору та
молоді пагони деревних рослин.
Живуть бобри близько 35 років.
Шкура бобра –
дуже цінна хутровина, але тепер в Україні промислового значення не має. Щоб
дати можливість цьому цінному звірові розмножитися, полювання на нього заборонено.
Зупинка №4 Ставищанський
гідрологічний заказник
Слід
зазначити, що найкраще історія рідного краю вивчена за 20 століття. Зокрема,
велика увага приділяється вивченню рідної школи і пам′яток, які знаходяться на
території села Кащенці. Так, проводячи дослідження по території , ми не можемо
оминути увагою гідрологічний заказник. Перш за все, слід визначити, що ж таке
заказник?
Заказник територія, виділена з метою збереження,
відтворення та відновлення окремого або кількох компонентів цінних, типових і
унікальних природних комплексів на час необхідний для виконання поставлених
перед заказником завдань та для підтримання загального екологічного балансу. На
Україні заказники є однією з категорій і об'єктів природно-заповідного фонду
держави. Розрізняють заказники державного і місцевого значення. Заказники
державного значення оголошуються урядом з метою збереження найбільш цінних
природних комплексів, насамперед на території, в межах якої є види рослин і
тварин, занесені до Червоної книги.
Саме до таких
заказників і відноситься наш гідрологічний заказник, який знаходиться на північ
від села. Він займає площу 400
га . Свій початок він бере в місці витоку річки Кума.
Адміністративне положення. Ставищанська сільська рада
Білогірського р-ну Хмельницької області.
Площа. 2840
га
Загальна
характеристика території. Територія природного ядра відноситься до
Білогірського горбистого району. Поверхня дуже почленована балочними ерозійними
формами. Середні висоти досягають від 308 м до 310 м над рівнем моря. Це вододільна територія
між басейнами Горині та Вілії . Рослинність і флора. Основні площі
Ставищанського гідрологічного заказника (277, Б га, що складає 69,4 %) зайняті
під сіножаті, 104,8 га
(26 %) вкриті лісовою рослинністю, 17 га (4,2 %) - заболочені, 0,7 га (0,2 %) га
знаходяться під водою.
Тут поширені
звичайно очеретяні та осокові, осоково-гіпнові болота, заболочені і торф'янисті
луки. Трапляються підкісні рослинні угруповання глечиків жовтих, латаття
сніжно-білого. Виявлені місця зростання рідкісних болотних орхідей -
пальчатокорінників плямистого та м'ясочервокого.
Фауна. Виявлено
32 види безхребетних тварин, 54 види хордових (3 види кісткових риб, і вид
земноводних, і вид плазунів, 39 видів птахів, 10 видів ссавців). З них 76 видів
занесені до Європейського червоного списку, 8 видів - до "Червоної книги
країни", 24 види - до Додатку II Бернської конвенції. Тут виявлено
поручайника, вужа водяного, борсука звичайного.
Буферна зона
уздовж Горинського регіонального екокоридору
Адміністративне положення. Білогірський, Ізяславський,
Славутський райони.
Загальна характеристика. Включає пригоринні заплавні
ліси, соснові та дубово-соснові ліси, болота (евтрофні, мезотрофні,
карбонатні), пасовища, сінокоси, поля, а також ділянки прилеглих долин
річок-приток Горині: Утки, Білії, Гнилого Рогу, Цвітохи, Тростянки, Калинівки,
Бензюровки, Очеретянки, Полкви, Горинки та інших малих річок.
